ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ.
Разом із загальними питаннями, пов'язаними з дослідженням предмету і методів інформатики, її філософського і наукового статусу, на перший план висувається завдання обґрунтування деяких центральних ідей і принципів, зорієнтованих на вирішення кардинальних природничо-наукових, технічних і соціальних проблем. Однією з таких проблем є проблема штучного інтелекту. Мета таких робіт з проблем штучного інтелекту полягає у створенні машин, що виконують такі дії, для яких традиційно був потрібний інтелект людини. Необхідність створення штучного інтелекту викликана, насамперед, недостатньою досконалістю людського мислення - обмежений обсяг пам'яті, повільне навчання, тяжкий процес пригадування і вибірки, неминучі спотворення тощо. Крім того, виявлено багато видів біологічних меж інтелектуальних здібностей людини, починаючи від певного числа елементів у мозку до невеликої тривалості життя і безпосереднього інформаційного сприйняття. А для сучасних ЕОМ таких обмежень немає
Аналіз досліджень і публікацій. Існує низка робіт присвячених проблемі штучного інтелекту, зокрема питанням теорії штучного інтелекту та практики розв'язування його задач (А Аверкін, А Бакаев, І. Братко, Н. Єфімов, Ж. Лорьєр, Дж. Малпас, Д. Марселлус, Д. Поспелов, Г. Поспелов, Л. Стерлінг, П. Уінстон, В. Фролов), проте в них не враховується весь спектр філософських розробок у галузі теорії штучного інтелекту та філософії свідомості, хоч філософами розроблено цілий ряд підходів до вирішення проблеми штучного інтелекту.
МЕТА СТАТТІ
З'ясування питання про можливість машинної імітації людського інтелекту дасть змогу нам оцінити можливість тих чи інших напрямків розвитку "інтелектуальних систем". Але і поза цим практичним аспектом, вирішення питання про можливість створення машинного еквівалента людського "розуму" мало б важливе значення для розуміння природи людського мислення та свідомості, розуміння природи психічного в цілому. ШІ можна визначити як галузь комп'ютерної науки, що займається автоматизацією розумної поведінки. Але це визначення має суттєвий недолік, оскільки саме поняття інтелекту не зовсім зрозуміле і чітко не визначене. Тому, проблема ШІ зводиться до проблеми визначення інтелекту взагалі. Дати єдине визначення інтелекту - досить складне завдання. Тому обмежимося тим, що подамо ряд відомих визначень і висловів про інтелект, які дозволять уявити собі "обсяг" цього незвичайного поняття.
На думку відомого психолога А. Леонтьева, інтелект виникає вперше там, де поведінковий акт диференціюється на дві фази: фазу підготовки тієї чи іншої дії і фазу її здійснення. Інтелект також розглядають крізь призму співвідношення різних форм мислення. У загальному випадку мислення не зводиться до оперування символами, а допускає також оперування образами об'єктів і дій. Інтелект також співвідноситься з можливістю адаптації до середовища. Так, Ж. Піаже стверджував, що інтелект - це "певна форма рівноваги, до якої тяжіють усі структури, що утворюються на базі сприйняття, навичку і елементарних сенсомоторних механізмів". Фахівці з інформатики під інтелектом розуміють "здатність суб'єкта використовувати накопичувану ним інформацію деяким корисним чином". Також стверджується, що інтелект - це здатність будь-якого організму (чи пристрою) досягати успіху у процесі пошуку однієї з можливих цілей у великій кількості середовищ. Серед характеристик інтелекту на перший план виходять механізми ухвалення рішень і прогнози.
У зв'язку зі специфікою проблеми і цілей, ШІ не має чіткого визначення. Існує багато різних визначень галузі інформатики, що має назву ШІ. Наведемо деякі з них: "Автоматизація діяльності, яку ми асоціюємо з людським мисленням (human thinking), таких як прийняття рішень, вирішення проблем, навчання..." (Belman, 1978). "Галузь науки, яка намагається зрозуміти і змоделювати інтелектуальну поведінку в термінах обчислювальних процесів" (R. J. Schalkoff, 1990). "Дослідження того, як змусити комп'ютери роби™ будь-що не гірше людей" (E.Rich and К Knigpt, 1991). "Галузь інформатики, що має справу з автоматизацією інтелектуальної поведінки" (Luger, Stubblefield, 1993). Таке різноманіття визначень поняття ШІ пояснюється тим, що поняття ШІ може розглядатися у різних контекстах. Воно може розглядатися як наука, набір технологій, реалізована модель розуму (ціль), розділ інформатики, що займається вивчення принципів роботи мозку тощо. Якщо вважати, що всі ці визначення належать до деяких систем, що володіють ШІ, можна звернути увагу на те, що всі вони пов'язують ШІ з вміннями роздумувати і діяти (приймати рішення) на основі цих роздумів. Отже, штучний інтелект - це галузь інформатики, що займається створенням програмних засобів, які імітують інтелектуальні здібності людини. Можна виокремити декілька напрямків, в яких ведуться роботи з штучного інтелекту. Це моделювання роботи мозку людини (нейрокомп'ютери), розробка програм що виконують притаманні людині дії (розпізнавання образів, розв'язання певних логічних задач, гра в шахи тощо). Але, з більшості визначень залишається незрозумілим як все-таки змусити машину ставити перед собою конкретні цілі, роздумувати і діяти подібно людині, або й краще.
Офіційно виникнення досліджень і розробок щодо штучного інтелекту відносять до середини XX століття. Проте теоретико-філософські витоки знань про властивості людського мислення можна вважати закладеними ще Сократом. На думку Сократа, мета пізнання полягає в тому, щоб у логіці понять виражати логіку досліджуваного світу. Учень Сократа Платон розвинув вчення свого вчителя івпритул підійшов до відкриття основних законів формальної логіки, тобто тих законів мислення, які дозволяють робити правильні висновки, виходячи з правильних посилань. Основоположником формальної логіки вважається геніальний учень Платона Аристотель. Логіка Аристотеля не тільки визначала закони отримання правильних висновків, але й відображала властивість людського розуму здійснювати дедуктивні міркування від загального до конкретного. Аристотель сформулював закони та принципи логіки понять, що дозволяє, на думку Сократа, відображати логіку об'єктивної реальності.
Через 2000 років після Аристотеля цю логіку блискуче доповнив своєю діалектикою німецький філософ Георг Гегель. Діалектична логіка Г. Гегеля відображає у своїх поняттях не тільки механічний рух, але і розвиток взагалі, включаючи процеси навчання, самонавчання, формування понять тощо. Іншими словами, на відміну від формальної логіки, діалектична логіка дає ключ до автоматизації динамічної (творчої) компоненти людського мислення. Паралельно з розробкою конкретних програм ШІ з'явилися філософські роботи, в яких робилися спроби осмислити цю проблематику. Одразу варто зазначити, що філософські дослідження в основному не впливають на практичні розробки в галузі ШІ. У цілому можна виокремити два основні напрямки розвитку філософії штучного інтелекту.
Велике значення для оцінки можливості створення інтегрального ШІ має, на нашу думку, придуманий американським філософом Дж. Серлом мисленнєвий експеримент, відомий як "аргумент китайської кімнати". Дж.Серл переймався питанням: чи буде машинний еквівалент людського інтелекту дійсно володіти такими психічними функціями, як розуміння, чуттєве сприйняття, мислення і довів, що на це питання відповідь має бути негативною. Машина, на його думку, буде лише зовнішнім чином імітувати розуміння, сприйняття та мислення, нічого насправді не розуміючи, не сприймаючи і не мислячи. Таким чином, "геделівський аргумент" та "аргумент китайської кімнати" - це два важливих аргументи, що ставлять під сумнів можливість повноцінного машинного моделювання людського мислення.
У філософії існує декілька підходів до тлумачення проблеми штучного інтелекту. Серед них можна виокремити діалектико-матеріалістичний і натурфілософський підхід до проблеми штучного інтелекту. Діалектико-матеріалістичний підхід до проблеми штучного інтелекту не може обмежуватися одностороннім (або фізичним, або психологічним) тлумаченням проблеми. Фізика у формі кібернетики розкрила ті сторони структури і процесу мислення, які можуть бути відтворені саморегульованими машинами, що опрацьовують дані. Крім того експериментальні дослідження у галузі фармакології і нейрофізіології частково пояснили фізико-хімічні основи розумової діяльності. Так, було встановлено зв'язок між процесом закріплення в пам'яті засвоєного матеріалу і утворенням протеїну в мозку. Це свідчить про те, що діяльність людського розуму є діяльністю матеріального тіла, що пройшло тривалий еволюційний розвиток. Обчислювальні машини, створені людиною, виконують функції розуму - мислять.
Разом з тим не можна заперечувати позитивну роль наукових метафор, що несуть важливе евристичне навантаження в певній системі ідей. У цьому відношенні заслуговують на увагу спроби розібратися у функціонуванні мозку, спираючись на дві метафори: кібернетичну - "людина - це машина" і еволюційну -"людина - це тварина". З кібернетичної метафори виходять два підходи, представлені роботами щодо штучного інтелекту, в яких розумну поведінку моделюють, не приділяючи уваги структурі моделі і теорії мозку, що вимагає, щоб внутрішня структура моделі відповідала будові мозку. При метафоричному підході не стверджується, що людина нічим не відрізняється від машини або ж від інших тварин. З позицій метафори "людина - це тварина" вивчають як схожість між людиною і тваринами, так і відмінність між ними. Аналогічно йде справа з метафорою "людина - це машина".Труднощі, що виникають на шляху до штучного інтелекту, нерідко носять методологічний характер. Сюди можна віднести питання про співвідношення цього напрямку в кібернетиці з традиційними підходами психологічної науки. Нерідко психологи дорікають кібернетикам в тому, що вони недостатньо систематично використовують дані психологічної науки для побудови теорії штучного інтелекту.
Вагомий внесок у розуміння особливостей інтелекту і визначення його чітких характеристик можна очікувати під час створення машинного мислення. На цьому шляху (навіть при допущенні практичної недосяжності потенційно можливих властивостей машинного інтелекту) викликають великий інтерес узагальнюючий аналіз і виокремлення логічних, гносеологічних і евристичних принципів розуму. Вичленити структуру і зрозуміти принципи організації інтелекту - це означає розкрити реальні підстави фундаментальності проблеми, показати її глибоку специфічність. Інакше кажучи, необхідно вивчити історичні, науково-технічні та гносеологічні аспекти проблеми штучного інтелекту з безпосередньою участю діалектико-матеріалістичної філософії.
ВИСНОВКИ
Таким чином, проблема штучного інтелекту в науці XXI століття охопила широке коло досліджень, пов'язаних зі створенням штучного аналогу інтелекту людини, розробкою "суперінтелекту", моделюванням окремих функцій і структур психіки, інтелекту, робототехнікою, впливом існуючих і потенційно можливих систем штучного інтелекту на людину та суспільство тощо. Нині філософські рефлексії штучного інтелекту репрезентують широке проблемне поле, яке постійно змінюється й уточнюється. У межах філософії в контексті штучного інтелекту досліджуються не тільки такі проблеми, як перспективи комп'ютерних систем, що самоорганізуються, етичні аспекти застосування технологій штучного інтелекту, людина в умовах формованого "електронного середовища існування" та подібні, але й класичні філософські питання про свідомість, розум, інтелект.
Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження. На нашу думку, логічним постає визначення філософії штучного інтелекту як інтегративного філософського напрямку, предметом якого є феномен штучного інтелекту, його становлення, перспективи, соціальні та гуманітарні аспекти існування, аналіз філософсько-методологічних проблем досліджень у відповідній галузі. Саме крізь призму такого визначення можливо набути цілісного уявлення про філософію штучного інтелекту, основні елементи її змісту. Очевидно, що вона є досить різнопланове проблемне поле, стрижнем якого є роль штучного інтелекту в еволюції людства і, можливо, Всесвіту. До основних перспективних напрямків цієї сфери досліджень можна віднести: методологічну проблему, проблематику створення універсального штучного інтелекту, проблему соціокультурних наслідків штучного інтелекту, особливо штучний інтелект як чинник глобалізації, становлення інформаційного суспільства, проблему гуманітарних трансформацій, потенціалу фізичного нищення властивого системам штучного інтелекту та гіпотетичного майбутнього універсального штучного інтелекту. Подальші рефлексії штучного інтелекту можуть не тільки конкретизувати окреслені напрямки досліджень, а й кардинально змінити превалюючі нині уявлення про можливості та соціокультурний потенціал "штучного розуму"
Разом із загальними питаннями, пов'язаними з дослідженням предмету і методів інформатики, її філософського і наукового статусу, на перший план висувається завдання обґрунтування деяких центральних ідей і принципів, зорієнтованих на вирішення кардинальних природничо-наукових, технічних і соціальних проблем. Однією з таких проблем є проблема штучного інтелекту. Мета таких робіт з проблем штучного інтелекту полягає у створенні машин, що виконують такі дії, для яких традиційно був потрібний інтелект людини. Необхідність створення штучного інтелекту викликана, насамперед, недостатньою досконалістю людського мислення - обмежений обсяг пам'яті, повільне навчання, тяжкий процес пригадування і вибірки, неминучі спотворення тощо. Крім того, виявлено багато видів біологічних меж інтелектуальних здібностей людини, починаючи від певного числа елементів у мозку до невеликої тривалості життя і безпосереднього інформаційного сприйняття. А для сучасних ЕОМ таких обмежень немає
Аналіз досліджень і публікацій. Існує низка робіт присвячених проблемі штучного інтелекту, зокрема питанням теорії штучного інтелекту та практики розв'язування його задач (А Аверкін, А Бакаев, І. Братко, Н. Єфімов, Ж. Лорьєр, Дж. Малпас, Д. Марселлус, Д. Поспелов, Г. Поспелов, Л. Стерлінг, П. Уінстон, В. Фролов), проте в них не враховується весь спектр філософських розробок у галузі теорії штучного інтелекту та філософії свідомості, хоч філософами розроблено цілий ряд підходів до вирішення проблеми штучного інтелекту.
МЕТА СТАТТІ
З'ясування питання про можливість машинної імітації людського інтелекту дасть змогу нам оцінити можливість тих чи інших напрямків розвитку "інтелектуальних систем". Але і поза цим практичним аспектом, вирішення питання про можливість створення машинного еквівалента людського "розуму" мало б важливе значення для розуміння природи людського мислення та свідомості, розуміння природи психічного в цілому. ШІ можна визначити як галузь комп'ютерної науки, що займається автоматизацією розумної поведінки. Але це визначення має суттєвий недолік, оскільки саме поняття інтелекту не зовсім зрозуміле і чітко не визначене. Тому, проблема ШІ зводиться до проблеми визначення інтелекту взагалі. Дати єдине визначення інтелекту - досить складне завдання. Тому обмежимося тим, що подамо ряд відомих визначень і висловів про інтелект, які дозволять уявити собі "обсяг" цього незвичайного поняття.
На думку відомого психолога А. Леонтьева, інтелект виникає вперше там, де поведінковий акт диференціюється на дві фази: фазу підготовки тієї чи іншої дії і фазу її здійснення. Інтелект також розглядають крізь призму співвідношення різних форм мислення. У загальному випадку мислення не зводиться до оперування символами, а допускає також оперування образами об'єктів і дій. Інтелект також співвідноситься з можливістю адаптації до середовища. Так, Ж. Піаже стверджував, що інтелект - це "певна форма рівноваги, до якої тяжіють усі структури, що утворюються на базі сприйняття, навичку і елементарних сенсомоторних механізмів". Фахівці з інформатики під інтелектом розуміють "здатність суб'єкта використовувати накопичувану ним інформацію деяким корисним чином". Також стверджується, що інтелект - це здатність будь-якого організму (чи пристрою) досягати успіху у процесі пошуку однієї з можливих цілей у великій кількості середовищ. Серед характеристик інтелекту на перший план виходять механізми ухвалення рішень і прогнози.
У зв'язку зі специфікою проблеми і цілей, ШІ не має чіткого визначення. Існує багато різних визначень галузі інформатики, що має назву ШІ. Наведемо деякі з них: "Автоматизація діяльності, яку ми асоціюємо з людським мисленням (human thinking), таких як прийняття рішень, вирішення проблем, навчання..." (Belman, 1978). "Галузь науки, яка намагається зрозуміти і змоделювати інтелектуальну поведінку в термінах обчислювальних процесів" (R. J. Schalkoff, 1990). "Дослідження того, як змусити комп'ютери роби™ будь-що не гірше людей" (E.Rich and К Knigpt, 1991). "Галузь інформатики, що має справу з автоматизацією інтелектуальної поведінки" (Luger, Stubblefield, 1993). Таке різноманіття визначень поняття ШІ пояснюється тим, що поняття ШІ може розглядатися у різних контекстах. Воно може розглядатися як наука, набір технологій, реалізована модель розуму (ціль), розділ інформатики, що займається вивчення принципів роботи мозку тощо. Якщо вважати, що всі ці визначення належать до деяких систем, що володіють ШІ, можна звернути увагу на те, що всі вони пов'язують ШІ з вміннями роздумувати і діяти (приймати рішення) на основі цих роздумів. Отже, штучний інтелект - це галузь інформатики, що займається створенням програмних засобів, які імітують інтелектуальні здібності людини. Можна виокремити декілька напрямків, в яких ведуться роботи з штучного інтелекту. Це моделювання роботи мозку людини (нейрокомп'ютери), розробка програм що виконують притаманні людині дії (розпізнавання образів, розв'язання певних логічних задач, гра в шахи тощо). Але, з більшості визначень залишається незрозумілим як все-таки змусити машину ставити перед собою конкретні цілі, роздумувати і діяти подібно людині, або й краще.
Офіційно виникнення досліджень і розробок щодо штучного інтелекту відносять до середини XX століття. Проте теоретико-філософські витоки знань про властивості людського мислення можна вважати закладеними ще Сократом. На думку Сократа, мета пізнання полягає в тому, щоб у логіці понять виражати логіку досліджуваного світу. Учень Сократа Платон розвинув вчення свого вчителя івпритул підійшов до відкриття основних законів формальної логіки, тобто тих законів мислення, які дозволяють робити правильні висновки, виходячи з правильних посилань. Основоположником формальної логіки вважається геніальний учень Платона Аристотель. Логіка Аристотеля не тільки визначала закони отримання правильних висновків, але й відображала властивість людського розуму здійснювати дедуктивні міркування від загального до конкретного. Аристотель сформулював закони та принципи логіки понять, що дозволяє, на думку Сократа, відображати логіку об'єктивної реальності.
Через 2000 років після Аристотеля цю логіку блискуче доповнив своєю діалектикою німецький філософ Георг Гегель. Діалектична логіка Г. Гегеля відображає у своїх поняттях не тільки механічний рух, але і розвиток взагалі, включаючи процеси навчання, самонавчання, формування понять тощо. Іншими словами, на відміну від формальної логіки, діалектична логіка дає ключ до автоматизації динамічної (творчої) компоненти людського мислення. Паралельно з розробкою конкретних програм ШІ з'явилися філософські роботи, в яких робилися спроби осмислити цю проблематику. Одразу варто зазначити, що філософські дослідження в основному не впливають на практичні розробки в галузі ШІ. У цілому можна виокремити два основні напрямки розвитку філософії штучного інтелекту.
Велике значення для оцінки можливості створення інтегрального ШІ має, на нашу думку, придуманий американським філософом Дж. Серлом мисленнєвий експеримент, відомий як "аргумент китайської кімнати". Дж.Серл переймався питанням: чи буде машинний еквівалент людського інтелекту дійсно володіти такими психічними функціями, як розуміння, чуттєве сприйняття, мислення і довів, що на це питання відповідь має бути негативною. Машина, на його думку, буде лише зовнішнім чином імітувати розуміння, сприйняття та мислення, нічого насправді не розуміючи, не сприймаючи і не мислячи. Таким чином, "геделівський аргумент" та "аргумент китайської кімнати" - це два важливих аргументи, що ставлять під сумнів можливість повноцінного машинного моделювання людського мислення.
У філософії існує декілька підходів до тлумачення проблеми штучного інтелекту. Серед них можна виокремити діалектико-матеріалістичний і натурфілософський підхід до проблеми штучного інтелекту. Діалектико-матеріалістичний підхід до проблеми штучного інтелекту не може обмежуватися одностороннім (або фізичним, або психологічним) тлумаченням проблеми. Фізика у формі кібернетики розкрила ті сторони структури і процесу мислення, які можуть бути відтворені саморегульованими машинами, що опрацьовують дані. Крім того експериментальні дослідження у галузі фармакології і нейрофізіології частково пояснили фізико-хімічні основи розумової діяльності. Так, було встановлено зв'язок між процесом закріплення в пам'яті засвоєного матеріалу і утворенням протеїну в мозку. Це свідчить про те, що діяльність людського розуму є діяльністю матеріального тіла, що пройшло тривалий еволюційний розвиток. Обчислювальні машини, створені людиною, виконують функції розуму - мислять.
Разом з тим не можна заперечувати позитивну роль наукових метафор, що несуть важливе евристичне навантаження в певній системі ідей. У цьому відношенні заслуговують на увагу спроби розібратися у функціонуванні мозку, спираючись на дві метафори: кібернетичну - "людина - це машина" і еволюційну -"людина - це тварина". З кібернетичної метафори виходять два підходи, представлені роботами щодо штучного інтелекту, в яких розумну поведінку моделюють, не приділяючи уваги структурі моделі і теорії мозку, що вимагає, щоб внутрішня структура моделі відповідала будові мозку. При метафоричному підході не стверджується, що людина нічим не відрізняється від машини або ж від інших тварин. З позицій метафори "людина - це тварина" вивчають як схожість між людиною і тваринами, так і відмінність між ними. Аналогічно йде справа з метафорою "людина - це машина".Труднощі, що виникають на шляху до штучного інтелекту, нерідко носять методологічний характер. Сюди можна віднести питання про співвідношення цього напрямку в кібернетиці з традиційними підходами психологічної науки. Нерідко психологи дорікають кібернетикам в тому, що вони недостатньо систематично використовують дані психологічної науки для побудови теорії штучного інтелекту.
Вагомий внесок у розуміння особливостей інтелекту і визначення його чітких характеристик можна очікувати під час створення машинного мислення. На цьому шляху (навіть при допущенні практичної недосяжності потенційно можливих властивостей машинного інтелекту) викликають великий інтерес узагальнюючий аналіз і виокремлення логічних, гносеологічних і евристичних принципів розуму. Вичленити структуру і зрозуміти принципи організації інтелекту - це означає розкрити реальні підстави фундаментальності проблеми, показати її глибоку специфічність. Інакше кажучи, необхідно вивчити історичні, науково-технічні та гносеологічні аспекти проблеми штучного інтелекту з безпосередньою участю діалектико-матеріалістичної філософії.
ВИСНОВКИ
Таким чином, проблема штучного інтелекту в науці XXI століття охопила широке коло досліджень, пов'язаних зі створенням штучного аналогу інтелекту людини, розробкою "суперінтелекту", моделюванням окремих функцій і структур психіки, інтелекту, робототехнікою, впливом існуючих і потенційно можливих систем штучного інтелекту на людину та суспільство тощо. Нині філософські рефлексії штучного інтелекту репрезентують широке проблемне поле, яке постійно змінюється й уточнюється. У межах філософії в контексті штучного інтелекту досліджуються не тільки такі проблеми, як перспективи комп'ютерних систем, що самоорганізуються, етичні аспекти застосування технологій штучного інтелекту, людина в умовах формованого "електронного середовища існування" та подібні, але й класичні філософські питання про свідомість, розум, інтелект.
Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження. На нашу думку, логічним постає визначення філософії штучного інтелекту як інтегративного філософського напрямку, предметом якого є феномен штучного інтелекту, його становлення, перспективи, соціальні та гуманітарні аспекти існування, аналіз філософсько-методологічних проблем досліджень у відповідній галузі. Саме крізь призму такого визначення можливо набути цілісного уявлення про філософію штучного інтелекту, основні елементи її змісту. Очевидно, що вона є досить різнопланове проблемне поле, стрижнем якого є роль штучного інтелекту в еволюції людства і, можливо, Всесвіту. До основних перспективних напрямків цієї сфери досліджень можна віднести: методологічну проблему, проблематику створення універсального штучного інтелекту, проблему соціокультурних наслідків штучного інтелекту, особливо штучний інтелект як чинник глобалізації, становлення інформаційного суспільства, проблему гуманітарних трансформацій, потенціалу фізичного нищення властивого системам штучного інтелекту та гіпотетичного майбутнього універсального штучного інтелекту. Подальші рефлексії штучного інтелекту можуть не тільки конкретизувати окреслені напрямки досліджень, а й кардинально змінити превалюючі нині уявлення про можливості та соціокультурний потенціал "штучного розуму"
